Микита, 23 роки, снайпер, до війни - строковик , нині - контрактник, родом з Донеччини, в Харкові на нього чекає дружина, вдома, під Покровськом - батьки.
Микита тримається на коні напружено, але коло-друге і м'язи розслабляються, п'янке похитування заспокоює, а на обличчі з'являється посмішка. Так лікується іпотерапією тут, на Трухановому, за допомогою спільного проекту КНП КОР"Київський обласний центр ментального здоров’я" та ГО «Труханівці» , ГО "Жива планета", спортивный клуб любителей лошадей Аргамак
Не оминає його увагою і руда кішка Марго, на війні також є чотирилапі вояки, і лікують вони на свій манер, та частіше там - про травму, а не лікування...
Від 25 лютого 2022-го Микита вже боронив Київ, побував в таких умовах, що й ворогу не побажаєш, навіть не думав, що вибереться живим. А до центру ментального здоров'я потрапив з під Бахмуту.
Поштовхом до захворювання стала ситуація, в якій неодноразово бував, і, ніби, знав як і що робити, як діяти, та цього разу...
Їхали через ліс, почала накривати артилерія, і хоча раніше вже був в подібних умовах, цього разу, розпочалася паніка та істерика. "Друзі подумали, що я жартую, каже Микита, не сприйняли серйозно мій стан і тільки після того, як побачили відчай в очах зрозуміли, що це не жарти.
Страх є завжди, лише дурень не боїться такого жахіття, каже воїн, - але я сподіваюся, що у мене все пройшло і я й надалі зможу виконувати свій бойовий обов'язок.
Це і втома накопичена за півтора роки війни і військової служби до цього, фактично я крім війни і не бачив нічого. До війни, як і будь-який мешканець Донбасу, я працював на шахті, потім - армія і - війна...коли вона почалася в мене не було жодних сумнівів, що треба йти захищати свою країну".
Після п'яти днів в госпіталі, Микиті стало краще, повернувся на поле бою, але в перший же виїзд знову страх, паніка, сльози. Тоді командир прийняв рішення спрямувати Микиту на лікування до центру ментального здоров'я.
За два з лишком тижні стало краще, після медикаментозного лікування і фізичного відпочинку Микита знову повернеться в зону бойових дій і ще не знає як поведе себе його організм.
Якби я звернувся раніше по допомогу до психіатра, коли з'явилися перші симптоми, напевно, було б простіше і швидше вийти з цього стану, тому варто не ігнорувати сигнали свого тіла, не соромитися, а звертатися по допомогу вчасно.
В центрі Микита займається спортом, працює з психологом, на вихідні провідує хрещену, яка живе в столиці, а ще - навчанням, тримає в тонусі знання зі своєї військової професії, проте в майбутньому військовим себе не бачить. Після перемоги мріє вчитися далі і створити разом з дружиною невеличкий бізнес, відкрити кав'ярню.